1. Прочитати оповідання за
особами, переказати.
ХТО
НАШКОДИВ?
Роздягла мама
дівчаток, потім увійшла в кімнату, глянула на ялинку і руками сплеснула:
— Ой лишенько! Хто це зробив? Дівчатка зайшли, поглянули і застигли: під ялинкою лежало кілька розбитих скляних іграшок.
— Признавайтесь, хто чіпав ялинку?
— Це не я,— першою опам'яталась Тата.
— Це не ми,— сказала Ната.
— Вони самі,— додала Тата.
— Пхе, які ви бридкі дівчатка,— присоромила мама.— Наробили шкоди та ще й зізнатись не хочете. Краще скажіть, хто це зробив, а то обох покараю!
Дівчатка мовчки кліпали очима, поглядаючи одна на одну.
— Це ти, Тато? — допитувалась мама.
— Ні. Це, мабуть, Ната.
— Ти, Нато?
— Ні. То, мабуть, Тата. Мама зітхнула й сказала:
— Ну що ж. Не признаєтесь — так і зроблю: покараю обох. Сьогодні за вечерею не дам вам торта, а завтра не підете в кіно...
Мама прибрала розбиті іграшки і пішла кип'ятити молоко. Дівчатка побули трохи в кімнаті і теж пішли до мами.
Ось уже молоко й закипіло. Мама відставила каструлю і хотіла зайти в кімнату, але відчинила двері, та так і зупинилася на порозі; під ялинкою знову лежала розбита іграшка.
Тепер мама зрозуміла, що на дівчаток вона даремно напалася. Хто б це міг пустувати, коли в квартирі більше нікого нема? Сказати б, од вітру іграшки попадали, так надворі ніякого вітру нема, і кватирки позачинені...
Постояла мама, подумала, далі й каже:
— Ходімте на кухню.
Вийшли, а двері в кімнату лишили відчиненими.
Сидять, ждуть.
Спочатку в усій квартирі було чути лише один звук — у ванній розмірено капала вода з несправного крана: кап... кап... кап...
Але ось із кімнати долинуло шарудіння, потім тихий дзенькіт, а далі — хлоп! Так, наче з іграшкового пістолета стрельнуло.
Мама тихенько встала із стільця і пішла до дверей. За нею так само обережно йшли Ната і Тата. Ось вони дійшли до дверей, заглянули в кімнату.
Під ялинкою сидів їхній плямистий пухнатий Барсик. Його очі жадібно перебігали з однієї іграшки на другу і хижо світилися — точнісінько так, як у сараї, коли він полював на голубів. І хвостиком так само ворушив, б'ючи ним по підлозі.
Ось він присів, потім враз підстрибнув, ударив лапою. З гілки зірвалась велика рожева кулька. Ще мить — і кулька хлопнула об підлогу, від неї лишилися тільки дрібні блискучі скалки. В ту ж мить кіт одним стрибком сховався під ліжко.
Ната і Тата разом полегшено зітхнули і засміялися.
— Ой лишенько! Хто це зробив? Дівчатка зайшли, поглянули і застигли: під ялинкою лежало кілька розбитих скляних іграшок.
— Признавайтесь, хто чіпав ялинку?
— Це не я,— першою опам'яталась Тата.
— Це не ми,— сказала Ната.
— Вони самі,— додала Тата.
— Пхе, які ви бридкі дівчатка,— присоромила мама.— Наробили шкоди та ще й зізнатись не хочете. Краще скажіть, хто це зробив, а то обох покараю!
Дівчатка мовчки кліпали очима, поглядаючи одна на одну.
— Це ти, Тато? — допитувалась мама.
— Ні. Це, мабуть, Ната.
— Ти, Нато?
— Ні. То, мабуть, Тата. Мама зітхнула й сказала:
— Ну що ж. Не признаєтесь — так і зроблю: покараю обох. Сьогодні за вечерею не дам вам торта, а завтра не підете в кіно...
Мама прибрала розбиті іграшки і пішла кип'ятити молоко. Дівчатка побули трохи в кімнаті і теж пішли до мами.
Ось уже молоко й закипіло. Мама відставила каструлю і хотіла зайти в кімнату, але відчинила двері, та так і зупинилася на порозі; під ялинкою знову лежала розбита іграшка.
Тепер мама зрозуміла, що на дівчаток вона даремно напалася. Хто б це міг пустувати, коли в квартирі більше нікого нема? Сказати б, од вітру іграшки попадали, так надворі ніякого вітру нема, і кватирки позачинені...
Постояла мама, подумала, далі й каже:
— Ходімте на кухню.
Вийшли, а двері в кімнату лишили відчиненими.
Сидять, ждуть.
Спочатку в усій квартирі було чути лише один звук — у ванній розмірено капала вода з несправного крана: кап... кап... кап...
Але ось із кімнати долинуло шарудіння, потім тихий дзенькіт, а далі — хлоп! Так, наче з іграшкового пістолета стрельнуло.
Мама тихенько встала із стільця і пішла до дверей. За нею так само обережно йшли Ната і Тата. Ось вони дійшли до дверей, заглянули в кімнату.
Під ялинкою сидів їхній плямистий пухнатий Барсик. Його очі жадібно перебігали з однієї іграшки на другу і хижо світилися — точнісінько так, як у сараї, коли він полював на голубів. І хвостиком так само ворушив, б'ючи ним по підлозі.
Ось він присів, потім враз підстрибнув, ударив лапою. З гілки зірвалась велика рожева кулька. Ще мить — і кулька хлопнула об підлогу, від неї лишилися тільки дрібні блискучі скалки. В ту ж мить кіт одним стрибком сховався під ліжко.
Ната і Тата разом полегшено зітхнули і засміялися.
Пилип Бабанський
2.ЗАВДАННЯ З МАТЕМАТИКИ
(Виконати в зошиті)
Дидактичний матеріал – Урок 48, с.67-68 ( І варіант) – Задача 1(1),
2,3.
3. ЗАВДАННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(Виконати в зошиті)
1.
Списати
3 речення з будь-яких джерел.
2.
Словникові
слова, списати та вставити пропущенні букви.
Коментарі
Дописати коментар